Ю. В. Холін, Г. І. Мальченко

Тридцять четверта Міжнародна олімпіада з хімії

З 5 по 14 липня 2002 року у місті Гроніген (Нідерланди) відбувалася 34 Міжнародна олімпіада з хімії. У ній взяли участь команди 57 країн з усіх континентів, сформовані з учнів та випускників середніх навчальних закладів віком до 20 років. Готуючись до участі у наступних олімпадах, спостерігачів направили дев'ять країн, зокрема Японія, Португалія, Югославія. На сьогодні з країн з розвиненою системою освіти у хімічних олімпіадах не беруть участі лише Ізраїль та Південно-Африканська Республіка.

Олімпіада відбувалася під гаслом “Хімія та якість життя йдуть пліч о пліч”. Доводячи цю тезу, організатори – а готували і проводили олімпіаду провідні вчені з дев’яти нідерландських університетів – розробили завдання, пов’язані з актуальними напрямками хімічної науки та технології, зокрема, хімією природних сполук, створенням нових високоефективних полімерних матеріалів, акумуляторів та джерел світла, розробкою не шкідливих для довкілля технологічних процесів. Підчас теоретичного туру учасники мали розв’язати 10 задач, а під час експериментального – виконати 3 практичні роботи. Обидва тури тривали по п’ять годин. Усі завдання, особливо експериментальні, відрізняв високий рівень складності, а учасники змагань мали продемонструвати глибокі знання з фізичної, колоїдної, аналітичної, неорганічної, органічної хімії, електрохімії та хімії полімерів й досконале володіння прийомами сучасного хімічного експерименту.

Кожну роботу незалежно перевіряли автори задач з Нідерландів і керівники відповідної команди, а після цього оцінки узгоджувались. Безумовно, не обійшлося без палких дискусій, але, врешті решт, практично всі неузгодженості вдалося подолати, і міжнародне журі змогло визначити переможців.

Підчас олімпіади відбулися екскурсія до Амстердаму, подорож знаменитими голандськими каналами, знайомство з мальовничими куточками Фрісландії. Добре організована культурна програма олімпіади допомагала зняти тягар конкурсних випробувань й емоційно надихала учасників на подальшу творчу активність.

Як і на попередніх олімпіадах, і в особистому, і у командному (неофіційному) заліках не мала конкурентів команда Кітайської Народної Республіки, представники якої мали перший, другий, п’ятий та шостий рейтинги. На другому та третьому місцях опинилися команди Таіланду та Тайваню.

Вперше на Міжнародних хімічних олімпіадах високе четверте місце посіла команда України, у складі якої виступали Дмитро Панов (м. Київ, набрав 85,06 бала зі 100 максимально можливих, нагороджений золотою медаллю), Олег Вечоркін (м. Харків, 79,12 бала, срібна медаль), Дмитро Радченко (Український фізико-математичний ліцей при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, 75,72 бала, срібна медаль) та Антон Горохов (м. Донецьк, 74,74 бала, срібна медаль). Українські учасники виперидили сильні команди Австрії, Південної Кореї, США, Сінгапуру, Німеччини, Польщі, Ірану, Індії, Російської Федерації, Туреччини.

Міжнародна олімпіада надала широкі можливості порівняти стан та перспективи розвитку хімічної і, ширше, природничої освіти у різних регіонах світу, обговорити зміст програм з хімії для середньої школи, обмінятися досвідом виховання інтелектуальної еліти. За результатами і цієї, і попередніх олімпіад цілком очевидно, що лідери освіти ХХІ сторіччя – це країни Азії, в першу чергу Кітай та держави Південно-Східної Азії. Європейські країни, за винятком, можливо, Німеччини, поступово програють змагання цим конкурентам, де щойно створені ефективні освітні ситеми користуються незаперечною підтримкою і держави, і приватного сектора економіки. Ці факти вимагають ще і ще раз уважно подивитися на пріоритети розвитку вітчизняної освіти: здається, зараз ми занадто ревно вбираємо європейський досвід, який виявляється не таким вже й ефективним.

Успіхи, які демонструють на олімпіадах пост-радянські країни, – це, на жаль, не наслідок бурхливого розвитку освіти й науки у нових незалежних державах. Скоріше, це ознака міці ще радянської освітньої системи та результат відданості олімпіадній справі ентузіастів, які навіть за умов дуже обмеженого державного фінансування знаходять можливість виявляти талановитих юнаків і дівчат та якісно готувати їх для участі у престижних міжнародних змаганнях. Переможцям олімпіад властиві наполеглива працьовитість, планування своєї роботи на місяці й роки наперед, відповідальність, вміння спокійно витримувати і перемоги, і невдачі, великі творчі здбіності. Наявність інтелігенції з такими рисами є передумовою успішного науково-технологічного розвитку України у ХХІ сторіччі, і саме таких особистостей вже сорок років виховує система предметних олімпіад школярів. Немає сумнівів, що за умов, коли держава забезпечить хоча б мінімально необхідне фінансування, ця система і надалі виконуватиме своє благородне завдання, а українські команди знов і знов виборюватимуть високі місця на міжнародних олімпіадах.